Вірші та пісні

[su_spoiler title=”На Донбассе пылает война…” style=”fancy” icon=”caret”]
На Донбассе пылает война:
Не обычная и не типичная,
И не спит, как привыкла, страна:
Эта боль для всех нас очень личная.
 
Бегут люди с насиженных мест,
На войне снова дети рождаются,
И горьки слезы жен и невест:
Ведь с войны не всегда возвращаются.
 
Ранен он, вдруг пропал иль убит?
Материнское сердце печалится,
Как Господь нас безумных простит,
Пока вместе мы все не покаемся.
 
Делить что? Для кого? И зачем?
Украина, как век назад, мается,
Кто кому глух, а кто кому нем,
Помири пойди – не получается.
 
На Донбассе пылает война:
Не обычная и не типичная,
И не спит, как привыкла, страна:
Эта боль для всех нас очень личная.[/su_spoiler]
[su_spoiler title=”Мы – опера” style=”fancy” icon=”caret”]
Работа наша – не забава, не игра,
Давно нас люди называют опера,
Мы дни и ночи на передовой…
А там граница между жизнью и судьбой.

Сегодня мы. А завтра может быть…
Подумалось и хочется забыть,
Давайте лучше вспомним тех ребят,
Которые под звездами лежат.

За них идем в незримый бой,
Чтоб люди наслаждались тишиной,
И радовалась солнцу детвора,
Сигнал “на выезд” – значит, нам пора.

Работа наша – не забава, не игра,
Давно нас люди называют опера,
Мы дни и ночи на передовой…
А там граница между жизнью и судьбой.[/su_spoiler]

[su_spoiler title=”Та ми йдемо” style=”fancy” icon=”caret”]
Як важко кинути минуле,
Воно, мов біль, тримає нас,
Пройти в майбутнє караули
Мабуть, іще не час, не час…
Та ми йдемо. На Схід, в Європу,
Розколоті самі в собі,
Історії своїй холопи,
Що губляться у боротьбі.
Нам булава,
Мов людська доля,
Нам гроші – ринку заповіт,
Зґвалтована самими ж воля
Замість омріяних орбіт…
Ми вже забули про слов’янство,
Від православ’я біжимо,
Тепер вже в європейське царство,
Як у російське спішимо.
Нам то варягів, то монголів,
Османів, німців подавай,
Щоб і в неволі, як у полі
Про свій співати край і рай.
Щоб потім мріяти віками,
Мільйони класти на алтар,
І не братами – ворогами
Чекати, що небесний Цар
Відпустить нам як божий дар…[/su_spoiler]
[su_spoiler title=”За Україну іде битва.” style=”fancy” icon=”caret”]

Війна немов війну згадала,
Солдати знов ідуть на бій,
Невже нам втрат людських замало?
Он впав ще зовсім молодий…
І місто, що раділо сонцю,
Так почорніло від війни.
Там горе дивиться в віконце,
За крок там ходять від біди.
Молю я Бога: «Схаменіться!»,
Свої стреляють у своїх,
Благав Тарас нас: «Обніміться!»
До того, як в могилу ліг.
Ми її кров’ю окропили,
Вона ворожа і своя,
«Ніколи так брати не жили», –
Нам кажуть небо і земля.
Якщо війну не зупинити,
Коли вогнем палає схід,
Як далі жити та любити,
Зневіри розтопити лід?
Нехай важка буде дорога,
Не в рай йдемо – в майбутнє шлях,
І досить вже просити Бога,
Не в справах Він – лише в словах.
Хай справи наші, як молитва,
Прийдуть до Нього, долетять,
За Україну іде битва –
Віки, країни не мовчать.
От – от і мир прийде, настане,
От – от ми проженем війну,
І куля – дура перестане
Шукати долю ще одну. [/su_spoiler]

[su_spoiler title=”Моя граница” style=”fancy” icon=”caret”]
Два года на границе,
С тех пор она мне снится,
Подъемы по тревоге
И на нейтральной след.
Зеленая фуражка,
Друг закадычный Пашка
И пес четвероногий
На пике своих лет.
Над нами выше горы
Да облака, как шторы,
И солнце, как паяльник
Нас беспощадно жжет,
Далекая застава,
Жизнь, служба по уставу,
И письмецо из дома,
Вот-вот уже придет…
Давно мы отслужили,
Но дружбу не забыли,
Свой праздник отмечаем
И через много лет.
Уже все поседели,
Местами поумнели,
Но в наше воскресенье
Семь бед один ответ.
Сын служит на границе,
И снова мне не спится,
Хоть пишет, все в порядке.
И скоро ждать домой.
Ведь он того не знает
Или не понимает,
Мы оба на границе
Я с ним, а он со мной.[/su_spoiler]
[su_spoiler title=”Не віддамо свій шанс” style=”fancy” icon=”caret”]

Змінився світ і час,
Дає майбутнє шанс,
Буде щасливою країна,
А разом з нею кожен з нас.

Шлях буде не простим,
Балканами став Крим.
Вогнем війни палає схід,
Гарячий поміж нами лід.

«Не віддамо свій шанс», –
Ми скажемо в цей час,
І воля й слава України
Навіки об’єднають нас.

За небагато літ
Розтане бід всіх лід.
Славетній долей Україні
Складе свою повагу світ.[/su_spoiler]

[su_spoiler title=”Я не был на войне…” style=”fancy” icon=”caret”]

Я не был на войне
И, если откровенно,
Не знаю: виноват или же повезло,
Я мог на той войне
В бою пропасть безвестно
Или же выжить всем смертям назло.
Как знать, не от того ль,
Что там, в дали я не был,
Она пришла сюда, всю жизнь перевернув,
Убитая земля,
Израненное небо,
В кошмарный, словно ад,
Страна ушла загул.
Здесь призракам своя,
По секторам охота,
И ведьмы для чертей,
Уже не просто бред.
Здесь борщ большой войны
Так заправляет кто-то,
Что меркнет пьедестал минувших всех побед.
Как и в начале канувшего века,
Война ворвалась к нам уже из нас,
Идет рожденье – вырожденье человека,
И потому в крови иконостас.
Я вновь не на войне, но, если откровенно,
Она не только там, где смерти хоровод.
Я, защищаю человека чести
Не купленный, не проданный народ.[/su_spoiler]

[su_spoiler title=”Був бій вночі…” style=”fancy” icon=”caret”]

Вона ще молода та вже вдова:
Не повернеться чоловік додому,
Він офіцер, на сході йде війна,
А діти кличуть тата знову й знову.

Був бій вночі, короткий та жорсткий,
Дві правди сперечалися на крові,
Як Україна, віком молодий
Землі він рідній присягнув в любові.

Останній крок, життя остання мить.
Щось, мов вогонь, ударило в обличчя,
Взвод йде вперед, а він, немов летить,
Назавжди залишається він з ніччю.

Але за ніччю буде день новий,
А за війною мир прийде і спокій,
Ти з нами в серці, друже бойовий,
І навіть в небі той же синьоокий.[/su_spoiler]